Дитина нічого не хоче робити: як бути батькам

У чому труднощі? Якщо дитина нічого не хоче робити, багато батьків схильні шукати причину в її несамостійності. Мовляв, нічим не цікавиться, не проявляє ініціативу і весь час проводить у гаджетах.

Як виправити ситуацію? Насправді, проблема дитячої мотивації не нова. Багато поколінь тат і мам стикаються з дитячим небажанням що-небудь робити. Де ж його витоки, і як батькам допомогти в цій ситуації?

4 причини, чому дитина нічого не хоче робити

Їй не розповіли, як багато у світі цікавих занять

Ані школа, ані батьки не здатні познайомити дітей з усіма сучасними професіями та хобі. Але саме сім’я має пробудити цікавість у дитині. Важливо, щоб мати й батько постійно розповідали їй про те, які можливості відкриває світ, ким можна стати за бажання.

Добре б з раннього дитинства показувати хлопчикам і дівчаткам, що здатна зробити людина своїми руками, ходити з ними в музеї, де є предмети ужиткового мистецтва, і на виставки з досягненнями науки і техніки. Треба разом читати енциклопедії, дивитися освітні програми, брати участь у різних майстер-класах, частіше даючи можливість дитині зробити щось самостійно. Так їй легше буде вибрати відповідне захоплення.

Батьки обрали неправильну тактику поведінки

Якщо дитину змушують займатися тим, що їй не подобається (мистецтво, творчість, спорт), і не дозволяють вивчати те, про що вона мріє, нічого доброго не вийде. Вона просто перестане цікавитися будь-якими видами діяльності.

Конфлікт між дитячими бажаннями і батьківськими амбіціями призводить до того, що дитина нічого не хоче робити, усі додаткові заняття викликають відторгнення і неприязнь, бо асоціюються з тиском і нав’язуванням. Жодної радості від процесу в такому разі діти не відчувають, відповідно, немає й мотивації до розвитку.

У дитини занижена самооцінка

Усі діти природою наділені якимись здібностями і талантами, але вміння йти до мети, долаючи труднощі, залежить від того, який настрій дають батьки. Якщо вони весь час порівнюють своє чадо з іншими і кажуть, що воно не впорається з тим чи іншим складним завданням, у нього пропаде інтерес до вивчення нового.

Адже якраз у той час, коли щось у сина чи доньки не виходить, їх і потрібно підтримати. І пояснити, що помилки неминучі, вони допомагають вчитися, кожен може помилятися, ідеальних людей немає. Головне, щоб дитина не страждала через те, що розчарувала батьків першою ж невдачею. Що сміливіше діти беруться за якусь справу, то цікавіше і легше їм знайти своє покликання.

Об’єктивні проблеми зі здоров’ям

Заняття спортом або навчанням можуть бути недоступні дитині з ментальними розладами, деякими вродженими захворюваннями або за підвищеної емоційної збудливості. Через проблеми з фізичним або психічним здоров’ям у деяких дітей погана успішність навіть у школі, у такій ситуації знайти підходяще хобі або захоплення дуже складно, деякі батьки опускають руки, адже дитина нічого не хоче робити, хоча правильніше звернутися за консультацією до психолога або педіатра.

Коли дитина взагалі нічого не хоче робити через серйозні проблеми

• не можнавідкладати консультацію з психологом, якщо поведінка дитини раптово змінилася кардинально: відмінник став раптом отримувати погані оцінки з усіх шкільних дисциплін, прогулювати уроки, на які завжди ходив із задоволенням, під будь-яким приводом залишатися вдома, припинив спілкуватися з друзями, гуляти й бувати в гостях, хоча раніше зникав на вулиці або в компанії приятелів. Це привід для занепокоєння батьків.
• Перевірити, чи все гаразд із дитиною, можна, запропонувавши їй позайматися улюбленою справою. Якщо вона не хоче не тільки вчитися, виконувати домашні обов’язки, а й також розважатися, відпочивати і робити те, що раніше їй приносило задоволення, – це тривожний сигнал, імовірно, трапилося те, з чим малюк або підліток не може впоратися. Йому потрібна допомога.
• Ще один привід для занепокоєння – відрив дітей від реального життя, коли вони постійно перебувають в Інтернеті, надаючи перевагу онлайн-захопленням над усіма іншими справами. Якщо дитина нічого не хоче робити, а тільки грає в комп’ютерні ігри, можна говорити про ігрову залежність. Через неї діти часто втрачають орієнтацію в навколишньому світі, повністю занурюючись у віртуальну реальність.
• Показником неблагополуччя можуть бути також хронічна втома, сонливість або, навпаки, безсоння, важкі пробудження вранці, а також періодичні болі невідомого походження.

Допомога в пошуку дитячої мотивації залежно від віку

Дошкільнята

З малюками, які ходять до дитячого садка, мами на консультацію до психологів звертаються рідко. Але коли потрапляють на прийом із першокласниками, часто згадують, що дитина нічого не хотіла робити й раніше, хоча її записували і на танці, і на малювання, і на робототехніку. Займалася вона всім цим з-під палиці, закочувала істерики і протестувала: “Не піду!”.

Тобто дитину змушували робити те, що вона не хотіла, – це важливий момент. Хитрістю або прихованими погрозами дорослі родичі спонукали малюка виконувати їхню волю. У результаті до школи в нього пропало бажання взагалі що-небудь робити. І батьки вирішили звернутися по допомогу до психолога.

Багатьом це здасться дивним, але потрібно дозволяти дітям байдикувати. У той момент, коли дитина нічого не робить, як здається мамі чи татові, її мозок активно обробляє нову інформацію, яка величезним потоком ллється на неї щодня. Адже для юного дослідника світу все навколо в дивину!

Це не означає, що з малюками не треба займатися розвивальними програмами, ще й як треба! Головне – не перестаратися. Нехай дитина робить щось одне, те, що їй справді сподобалося, поки їй не набридне. І не варто покладати на такі розвивальні заняття великих надій. Малюк не розуміє, що це корисно, для нього розвивашка – це чергова гра. А для мами – додатковий перепочинок.

7-11 років

Часто батьки першокласників нарікають на те, що після занять у школі дитина вдома лежить на дивані з планшетом у руках, і більше їй нічого не цікаво, ні в які гуртки вона ходити не хоче.

Однак треба розуміти, якого величезного навантаження зазнає першокласник у школі: йому вже не можна “поводитися, як маленький”, і хочеш – не хочеш, а треба щонайменше 3-4 уроки уважно слухати вчителя, писати, робити обчислення, читати. А скільки людей навколо!

Вона у своєму класі ще не всіх хлопців запам’ятала, а їй доводиться буквально стикатися з натовпами інших на перервах. Тож краще залишити дитину в спокої, якщо після школи вона плюхається на диван і нічого не хоче робити – нехай відпочине в тиші хоча б годину.

Поки маленький учень не адаптується до школи, не намагайтеся записати його в усі гуртки, які вам подобаються. Достатньо для початку одного додаткового заняття на тиждень. З другого півріччя можна додавати дні занять, якщо в дитини буде бажання та гарне самопочуття.

Ще однією причиною апатії та втоми можуть стати конфлікти з однокласниками чи педагогами. Необхідно обережно розпитати, чи немає в дитини кривдників, які старші за неї. Треба уникати прямих запитань, бо синові чи доньці може бути соромно і страшно відповідати.

Учням початкової школи вистачить і однієї секції чи гуртка. А батькам, які вважають, що цього замало, і намагаються записати своє чадо ще на кілька додаткових занять, психологи радять почати із себе. Чому б після роботи не піти на курси веб-дизайну або на йогу, показавши особистий приклад дитині. Не виходить? Тоді й від неї не треба вимагати неможливого.

Безглуздо забороняти дитині користуватися гаджетами, адже з їхньою допомогою вона ще й навчається. Краще відразу домовитися про денний ліміт використання планшета або смартфона (наприклад, 1,5 години) за умови, що школяр виконав усі домашні завдання.

У міру дорослішання дитини й освоєння нею месенджерів, у яких вона спілкується з однолітками, бажано встановити на її гаджет програму батьківського контролю (попередивши про це заздалегідь). З її допомогою легше контролювати час перебування підлітка в Мережі та запобігти показу шкідливого контенту.

12-16 років

Від батьків старшокласників можна почути майже однакові скарги: “День і ніч не розлучається зі смартфоном! Хоч би прогулявся з друзями. Нікуди не ходить, абонемент у спортзал пропадає. Хотіли у відпустку всією сім’єю злітати, так він навідріз відмовився – взагалі нічого дитина не хоче робити!”.

У підлітковому періоді починається відділення дітей від батьків. Це важливий етап дорослішання, від якого залежить майбутнє особистості. Сепарація – процес нелегкий і нескорий. Потрібен час, щоб усе обміркувати, тому сім’я для підлітка відсувається на задній план, він постійно перебуває в Інтернеті.

Ще вчора вони були маленькими, а сьогодні це вже дорослі юнаки та дівчата. Їм потрібно дати більше свободи, ніж раніше, але й завантажити домашніми справами, які відірвуть від ґаджетів (пропилососити, вигуляти собаку, завантажити прання і розвісити мокру білизну, зварити що-небудь на вечерю). Це мають бути нескладні, але обов’язкові до виконання завдання. Нехай дитина, яка подорослішала, сама вирішить, як і коли їх зробити.

Вона має нести відповідальність за результат. А якщо проігнорує доручення, можна й оштрафувати того, хто завинив, але покарання має бути заздалегідь обумовленим і відчутним (скорочення інтернет-трафіку, суми на кишенькові витрати і розваги тощо). Терпляче і дохідливо пояснюйте, що доросла людина має сама себе обслуговувати і годувати.

Щодо гаджетів, від них нікуди не дітися. Тому батьківські переживання з цього приводу – марна трата нервів. Розслабтеся і думайте про те, як не втратити зв’язок з улюбленим чадом, тим паче якщо дитина нормально спить і не прогулює школу. Хтозна, може, в майбутньому вона стане класним айтішником (вони непогано заробляють).

Як не нашкодити, якщо дитина нічого не хоче робити сама

Неприпустимо:

• Примушувати. Якщо ви хочете, щоб дитина була зацікавлена в пізнанні себе і навколишнього світу, розвитку своїх здібностей, не тисніть на неї. Вона має з власної волі займатися тим, що їй подобається. Замотивувати силою не вийде.
• Розмовляти наказовим тоном і кричати. Діти болісно реагують на такий спосіб діалогу, а ефекту від нього нуль. Підлітки починають у відповідь спілкуватися в настільки ж огидній манері. Намагайтеся підвищувати голос тільки в крайніх випадках, коли дитині загрожує небезпека.

• Вселяти дитині почуття провини. Шкільні навантаження, особливо у випускних класах, високі. Незміцнілому організму доводиться відчувати постійний стрес (заняття з репетиторами, випускні та вступні іспити, гормональна перебудова). Дитина чекає від сім’ї підтримки, а не звинувачень. Важливо показати, що ви завжди на її боці.
• Робити вибір замість дітей. Не треба віддавати дитину в ті гуртки, які подобаються батькам, а не їй. Нехай вона сама ухвалює рішення, обираючи хоча б із кількох варіантів.

Слід орієнтуватися не на амбіції мами чи тата, а на здібності дитини, пропонуючи те, що їй справді потрібно і подобається. Є діти, яким важливий сам процес нових відкриттів, а сфера діяльності не відіграє великої ролі. А дехто з малих років усі сили спрямовує на те, щоб досконально вивчити якесь конкретне питання, добре знатися на вузькій темі. Це необхідно враховувати, як і темперамент дитини.

Бажано виховувати дітей, подаючи особистий приклад. Це найефективніший спосіб прищепити любов до якогось заняття.