Вивчений оптимізм: як перестати зациклюватися на поганому і зробити життя яскравішим

Ми різні. І це прекрасно. Оптимісти сприймають життя жваво і яскраво і намагаються зробити його ще кращим. А песимісти трохи їх приземляють і не дають наробити дурниць. Але іноді надто негативне сприйняття реальності заважає людині розвиватися і бути щасливою. Хороша новина в тому, що оптимізму можна навчитися.

На вулиці вітер і сльота, а вдома вимкнули опалення – не біда, є привід вдягнути новий светр, закутатися в плед і випити какао з зефірками (глінтвейн, чай з обліпихою – хто що полюбляє) або прогулятися по калюжах у гумових чоботях. Так думає оптиміст. Для песиміста навіть сонячний день здається надто спекотним, нудним, важким, а привітні люди довкола – жахливо нещирими (вони явно не просто так усміхаються).

Песиміст і радий би дивитися на світ крізь рожеві окуляри, але не може. Спробуємо розібратися, чому в одних людей склянка завжди наполовину порожня, а в інших – наполовину повна і чи можна навчитися оптимізму.

Оптимісти VS песимісти: чому ми так несхожі

Раніше вважалося, що песимістами й оптимістами народжуються. Мартін Селігман, один із батьків-засновників позитивної психології, проводив досліди з близнюками та дійшов висновку, що песимізм і оптимізм часто передається у спадок. Але він також довів, що гени не визначають наш погляд на світ на 100%.

Одна дитина спить і їсть по годинах і майже не кричить. Друга – засинає тільки на руках і ненадовго, погано їсть і постійно потребує уваги. Хтось ділиться іграшками в пісочниці, а хтось ні. У нас різна спадковість, умови життя і темперамент – вроджений набір психічних властивостей. Стан здоров’я теж впливає на сприйняття світу: важко радіти, коли в нас постійно щось болить. Іноді ми вже з дитинства вбираємо песимістичне ставлення до життя. Навіть у дошкільнят неважко зрозуміти, хто оптиміст, а хто песиміст.

Одна дитина народжується в люблячій родині. У неї своя кімната і багато іграшок. Мама з нею грається і багато розмовляє. Тато гуляє вечорами, а у вихідні водить у парки, музеї та зоопарк. Бабуся годує млинцями та розповідає казки. А якщо дитина ще й сангвінік за темпераментом – життєлюбна, товариська й активна, – вона точно стане оптимістом.

А інша дитина живе з мамою в гуртожитку. Вона багато працює, часто сумує і сильно втомлюється. Дитина нерідко залишається сама вдома, наприклад, коли хворіє або в мами робоча зміна у вихідні. Гуляти її саму не відпускають, а мамі завжди ніколи. З розваг у неї тільки ранки в дитячому садку. До того ж він меланхолік – його легко образити й засмутити, а до оточуючих він ставиться з підозрою. Як тут не стати песимістом?

Оптимісти й песимісти по-різному поводяться у щоденному житті та коли трапляється щось особливе.

Ситуація 1. Сталося щось негативне: звільнили з роботи, посварилися з партнером.

Песиміст: вічно мені не щастить, завжди це відбувається зі мною, я ніколи не буду щасливий.

Оптиміст: неприємності іноді трапляються, зараз сталася неприємність, але скоро все буде добре.

Ситуація 2. Сталося щось хороше: підвищили на роботі, вдалося перемогти в конкурсі.

Песиміст: це випадковість, удача – тимчасове явище.

Оптиміст: мені завжди щастить, пощастило зараз, пощастить знову.

Виходить, від нас залежить, як ми ставимося до сьогодення, минулого і майбутнього. Так, нескінченне розкопування “дитячих травм” та інших “привидів минулого” не додає оптимізму.

Чим корисний оптимізм: 6 переваг

Оптимізм і песимізм обросли безліччю міфів. Очевидно одне: бути оптимістом приємніше і вигідніше, навіть із прагматичного погляду. І ось чому:

1. Позитивні емоції покращують інтелектуальні здібності.

Учасники дослідження Мартіна Селігмана виконували інтелектуальні завдання. Деяких випробовуваних пригостили цукерками перед тестом, і вони виконали його краще і швидше, ніж учасники експерименту з контрольної групи.

2. Позитивні люди більш далекоглядні та креативні.

Вони частіше знаходять нестандартні рішення і швидше адаптуються до нових обставин. Але й у песимістів є сильні сторони: вони краще виконують монотонну роботу і вирішують завдання, які вимагають критичного підходу.

3. Позитивні емоції сприяють фізичній активності та довголіттю.

В оптимістів вищий імунітет і нижчий артеріальний тиск. Вони легше переносять біль, мають краще фізичне і психічне здоров’я. А ще позитивні люди краще справляються із серйозними захворюваннями.

4. Оптимісти живуть довше.

Психологи проаналізували 180 автобіографій жінок, які проживали в монастирі. Усі вони вели відносно здоровий спосіб життя і перебували приблизно в рівних умовах. Однак тривалість життя у всіх була різна. Твори довгожителів відрізняла велика кількість позитивних емоцій. Їхні автори вміли радіти навіть незначним подіям.

5. Життєрадісні люди більш мотивовані, працездатні та ефективні.

Вони частіше задоволені роботою, у них вища продуктивність праці, їх частіше хвалять начальники. Не дивно, що в них краще складається кар’єра і швидше зростають доходи.

6. Позитивні люди більш товариські, альтруїстичні та чуйні.

Усміхнена людина готова ділитися позитивними емоціями, знаннями та часом. У похмурому ж настрої ми недовірливі та не готові багато спілкуватися і чимось ділитися.

Як навчитися оптимізму?

Причини, які ми перерахували вище, – вагомий привід змінити світосприйняття. Для цього треба позбутися так званої вивченої безпорадності – пасивного ставлення до того, що відбувається, коли людина впевнена, що не може вплинути не тільки на світ навколо, а й на своє життя. Багато хто з нас у той чи інший момент свого життя в цю пастку потрапляв. Але посипати голову попелом з цього приводу не варто, таку поведінку диктує тваринна природа людини.

У світовому бестселері “Як навчитися оптимізму” Мартін Селігман описує моторошний за сьогоднішніми мірками дослід, який проводили в середині XX століття над тваринами. Їх били невеликим розрядом струму. Спочатку тварини намагалися чинити опір, тікати. Але деякі з них швидко мирилися з ситуацією: просто лягали й терпіли тимчасові неприємні відчуття, навіть коли їм давали можливість утекти.

Спробуймо одного разу дати відсіч грубіяну, а не ковтати вкотре образу. Або піднятися з дивана, вийти на вулицю і посадити дерево, прибрати сміття на подвір’ї, замість того щоб сварити жахливу екологію та комунальні служби. Активна життєва позиція додає оптимізму.

Тренуємо “м’яз оптимізму”: дві практики

Селігман вважає, що прощення і вдячність значно підвищують “коефіцієнт щастя” і пропонує дві практики, які допомагають розвинути оптимізм.

Практика 1. Щоденник вдячності

Щовечора записуємо події, що викликають почуття вдячності: колега допоміг розв’язати задачу, сусідка пригостила пирогом, син міцно обійняв, собака лизнув у ніс (і не раз). Психологи з’ясували, що якщо вести щоденник подяки протягом двох тижнів, показники задоволеності життям просто злітають. А що, якщо зробити ведення щоденника щоденною практикою?

Практика 2. Практика вибачення

Усі ми згодні з тим, що прощати важливо, але іноді образа та інші негативні емоції не дають нам це зробити. Спробуємо діяти за схемою, яку пропонує Селігман:

1. Згадуємо максимально докладно, але не даючи волю емоціям, усе, що трапилося. Не думаємо про кривдника як про лиходія і не шкодуємо себеУчора знову зчепилися з мамою. Вона заявила, що в неї в наші роки були діти-школярі, чоловік і пристойна робота, і вимагала народити їй онуків. Мама заламувала руки, кричала, плакала, то хапалася за тонометр, благала, погрожувала… (згадуємо епітети в подробицях).
2. Ставимо себе на місце кривдника, уявляємо, як він почувався в тій ситуації. Намагаємося поспівчувати йому.Мама почувається самотньою і непотрібною, відколи вийшла на пенсію. Та й здоров’я похитується. Нелегко їй доводиться.
3. Даруємо прощення, щиро кажучи: “Образа і помста не для мене”.Щиро говоримо собі, а якщо потрібно, і мамі, що не ображаємося на неї.
4. Публічно підтверджуємо прощення. Наприклад, розповідаємо про це хоча б одній людині, пишемо листа, малюємо своє прощення. дзвонимо сестрі, розповідаємо про подію і про те, що не тримаємо образи на маму. Пропонуємо сходити з мамою втрьох у театр і взагалі більше приділяти їй часу.
5. Не змінюємо свого рішення. Ми не повинні забувати про те, що трапилося, але ми змінюємо ставлення до події. Так жити стає легше і радісніше. Слухаємо маму уважно, відповідаємо на звинувачення, спокійно відстоюючи свою думку, але не вплутуємося в суперечки та не ображаємося.

Якщо нам комфортно живеться в чорно-білих реаліях, ймовірно, нічого змінювати не варто. Але якщо не хочеться прокидатися вранці й виходити в цей несправедливий і жахливий з усіх боків світ, варто замислитися, чи такий цей світ поганий, і спробувати змінити своє ставлення. Ми тепер точно знаємо, що воно залежить від нас.