Про що йдеться? Теорія Фрейда досі має великий вплив на відгалуження сучасної психології. Прабатько психоаналізу розібрав безліч важливих особливостей особистості, а також розкрив усю могутність підсвідомості та несвідомого в людині.
Навіщо знати? Вивчивши підхід Фрейда до аналізу людини, можна зрозуміти, звідки беруть свій початок сновидіння і яка інформація в них закладена; чому якісь події з дитинства так впливають на наше життя в дорослому віці; що змушує людей здійснювати одні й ті самі помилки та багато іншого.
Психоаналіз за теорією Фрейда
Психоаналіз – це і психологічна теорія, і терапевтичне лікування психіки, що базується на ній. Основа методу і термін належать знаменитому австрійському психіатру Зигмунду Фрейду і були розроблені ним на стику XIX і XX століть.
Психоаналіз передбачає наявність несвідомої області, яка може викликати у людини певні бажання, думки, почуття і навіть спогади. Його нерідко використовують під час діагностики та лікування стресових станів, страхів, нападів паніки, обсесивно-компульсивних розладів і посттравматичних синдромів. Метод ліг в основу психодинамічної терапії.
Часто термін “психоаналіз” застосовують до будь-якої теорії або методики, які спрямовані на пошук глибинних причин психологічних проблем шляхом дослідження несвідомої області людської особистості. У деяких випадках як синонім до “психоаналізу” використовують словосполучення “глибинна психологія”.
При цьому потрібно розуміти, що психоаналітичних теорій кілька і в них є відмінності.
Загалом психоаналіз вважається однією з науково-філософських концепцій. Однак теорія Фрейда припускала, що він має метапсихологічний характер і одного дня стане самостійною наукою нарівні з психологією та філософією. Поки що очікування психіатра не справдилися.
За багатьма положеннями психоаналіз був покликаний об’єднати напрямки психології, що розходилися наприкінці XIX ст.: філософський і науковий. У підсумку він оформився як багаторівневий набір ідей, що намагаються представити альтернативний погляд на сутність людини.
Як з’явилася теорія Фрейда
Родоначальник психоаналітичної теорії Зигмунд Фрейд народився 1856 року в Австрії, де і прожив більшу частину життя. Він отримав вчений ступінь доктора 1881 року, склавши на відмінно всі іспити. Після мав досвід роботи хірургом і неврологом, але в 1883 році змінив напрямок діяльності на психіатричний.
Особливий інтерес Фрейда викликав досвід гіпнотичної терапії Йозефа Брейєра, лікаря і фізіолога з Австрії, який описав метод катартичного лікування неврозів, відкритий під час дослідження Берти Паппенхем (Анна О. у психіатричних працях). Метод свідчить, що фізичні нездужання пацієнта без об’єктивних причин можуть пояснюватися психологічними травмами його минулого. Їх усвідомлення допомагає хворому відчути себе краще.
Так, увага Фрейда перейшла на вивчення несвідомого. А в 1890-х роках він спільно з Йозефом Бреєром почав досліджувати вплив гіпнотичного навіювання на пацієнтів із неврозом. Стан деяких хворих поліпшувався після того, як вони усвідомлювали причину нездужань. Однак метод працював не з усіма.
Пізніше Фрейд помітив, що така терапія може приносити позитивний ефект і без гіпнотичного трансу. Він став застосовувати метод вільних асоціацій: пацієнт мав висловлювати все, що спадає йому на думку, коли він чує, наприклад, слово “мама”.
Фрейд виявив, що найчастіше травматичні переживання його пацієнтів були пов’язані із сексуальною сферою. Він зробив припущення, що так відбувається через придушення лібідо (статевого інстинкту), що спричиняє різні симптоми, які виконують захисну функцію психіки.
За допомогою асоціативної методики Фрейд став звертати увагу на значення снів, мовних застережень і забудькуватість. Він вважав, що травматичні переживання, отримані в дитячому віці, впливають на лібідо й агресивність людини в пізніші періоди життя.
Теорія Зигмунда Фрейда ґрунтувалася на тому, що якщо людина усвідомить ці пригнічені бажання та емоції, то її стан покращиться. Тому вчений ставив за мету: вивільнити несвідомі переживання, тобто зробити їх усвідомленими. Цю терапію називають “катарсисом”.
Фрейд стверджував, що симптоматичного лікування психологічних проблем недостатньо – потрібно усувати їхню причину.
Психологічні сеанси Фрейда проходили так: хворий займав лежаче положення на кушетці, а сам він сидів позаду, фіксуючи свої спостереження. Так і лікар, і пацієнт могли почуватися вільніше.
У деяких випадках могло знадобитися від двох до п’яти зустрічей на тиждень протягом кількох років, щоб отримати позитивний результат. Іноді підопічні Фрейда, за його свідченнями, переживали старі емоції настільки яскраво, ніби робили це вперше. Хоча психотерапія в даному випадку передбачає звичайний відкритий і щирий діалог.
Базові ідеї теорії Фрейда
Теорія особистості Фрейда ґрунтується на тому, що, як і в житті, у психічній сфері людини все відбувається послідовно і взаємопов’язано. Кожне бажання, дія або навіть думка завжди на чомусь ґрунтуються, незалежно від того, чи усвідомлює людина, чи усвідомлює це. Минуле завжди впливає на майбутнє. Індивід просто може не пов’язувати події між собою, тому що їхній зв’язок може бути прихований від свідомості.
Саме тому Фрейд говорив, що в психіці існує три сфери: свідома, підсвідома і несвідома:
- У сфері несвідомого залишаються інстинкти, які людина не усвідомлює. Туди ж витісняються думки, бажання і переживання, які свідомість визнала непотрібними або поганими і поставила їх під заборону. Усе, що належить цій царині, не має “терміну давності”. Тобто, якщо якісь почуття, пережиті в дитинстві й витіснені свідомістю, знову повернуться, то їхня сила буде такою, ніби людина відчуває їх уперше.
- До сфери передсвідомості належить деяка частина несвідомого, яка будь-якої миті може потрапити у свідоме.
- До сфери свідомості належить усе, у чому людина усвідомлює себе щомоментно.
При цьому більший вплив на психіку, за Фройдом, мають інстинкти – схильності, які диктують людині її глибинні життєві цілі.
Серед цих інстинктів Фрейд виокремив два основні:
- лібідо, яке є життєвою енергією;
- агресивна енергія, що є потягом до смерті, руйнування.
Особистість людини, за теорією З. Фрейда, складається з трьох рівнів:
- ід (воно);
- я (его);
- над-я (супер-его).
Воно (ід), за великим рахунком, належить сфері несвідомого. Це спочатку закладений генетичний та інстинктивний досвід. Воно не підвладне логічному поясненню, це хаотична і некерована енергія, яка будь-якими способами прагне отримати задоволення. При цьому ід сильно впливає на інші сфери особистості.
Я (его) – розумна частина психіки, яка піддає аналізу все, що відбувається навколо. Его починає формуватися в дитячому віці, коли дитина робить перші кроки в усвідомленні себе як окремого суб’єкта взаємин. Его живиться ідом і при цьому ніби захищає його, слугуючи певним фільтром. Взаємодію цих рівнів легко простежити за сексуальною потребою: ід диктує бажання, а его вирішує, як і за яких обставин його задовольнити. Я регулює воно, забезпечуючи фізичну та психологічну цілісність людини, її здоров’я та безпеку.
Над-я (супер-его) формується в людини під впливом соціуму, його моральних законів, вимог і табу.
Супер-его відповідає за такі особистісні категорії, як:
- совість;
- самоспостереження;
- моральні принципи.
Усі ці три рівні особистості виконують одне завдання – створення балансу між бажанням отримати задоволення і можливими наслідками від незадоволення.
Так, інстинкт, диктований ідом, потрапляє в его, а супер-его “заганяє” його в рамки. Моральні та соціальні заборони перешкоджають задоволенню бажань воно та проявам природної агресивності – так супер-его контролює поведінку людини. Це призводить до різних проблем психічного характеру.
Щоб не настала криза, свідомість людини вдається до різних “хитрощів”:
- сновидіння;
- сублімація;
- компенсація;
- захисні механізми.
Сновидіння
Сновидіння можуть відображати прагнення, які не були досягнуті. Повторювані нав’язливі сни можуть свідчити про сильне бажання людини досягти чогось або про те, що є щось, що заважає людині жити й діяти так, як їй хочеться, про незадоволеність її становищем у будь-якій сфері.
Сублімація
Сублімація допомагає спрямувати енергію в річище, яке не буде піддаватися критиці. Наприклад, незадоволені сексуальні бажання реалізуються у творчості або іншій соціально значущій діяльності. Саме сублімована енергія веде до розвитку різних сфер суспільства, будучи вдалим захисним механізмом.
Компенсація
Нервове напруження, що виникає від нереалізованого устремління, можна зняти шляхом прямої взаємодії з проблемою. Наприклад, людина, яка не домоглася результату, спрямовуватиме енергію на досягнення бажаного або на компенсацію того, що викликає незадоволеність.
Захисні механізми
Але бувають такі випадки, коли незадоволення за допомогою захисних механізмів заперечується або спотворюється, тоді може виникнути гіперкомпенсація, регресія, проектування, ізолювання, раціоналізація та інші реакції на незадовільну реальність.
Наприклад, невдалі стосунки жінка може пригнічувати (“не пам’ятаю такого”), заперечувати (“любові-то й не було”), раціоналізувати (“я зробила помилку”), ізолювати (“мені не треба ніяких стосунків”), проєктувати, приписуючи іншим свої почуття (“мужикам потрібне лише одне”), гіперкомпенсувати (“мене влаштовують стосунки без зобов’язань”) і т.п.
Вплив теорії Фрейда на розвиток психології як науки
Протягом усього минулого століття психіатри та психологи ґрунтували свої дослідження на ідеях З. Фройда. Найбільше уваги привертали праці про рівні свідомості, механізми захисту та періоди психологічного розвитку.
До появи теорії Фрейда сновидіння не вважали чимось, що можна вивчати і трактувати з точки зору психіки. Але його праця “Тлумачення сновидінь” і роз’яснення в ній значущості несвідомого привернули увагу і до цього явища.
Пізніше розробки психіатра використовувала і його молодша дочка Анна, і Мелані Кляйн для створення дитячої психології та психоаналізу.
У трохи зміненому вигляді ідеї Фрейда продовжив Карл Густав Юнг, який вважає себе учнем знаменитого психолога. Він по-іншому сприймав суть лібідо і несвідомого, мотиви думок і дій людини.
За Фрейдом, лібідо породжує тільки сексуальний потяг, тоді як Юнг вважав, що воно набагато ширше і може бути джерелом і творчої, творчої енергії.
Крім того, Карл Юнг розширив уявлення про поведінку людини, яку Фрейд обумовлював лише минулим. Юнг стверджував, що бажане майбутнє також може впливати.
На основі робіт останнього створено багато сучасних концепцій психології. Наприклад, саме Юнгу належать терміни “архетип особистості” і “колективне несвідоме”.
У повоєнні роки минулого століття психоаналітична теорія Фрейда стала широко використовуватися в мистецтві. Так, вона сприяла розвитку експресіонізму в Німеччині, на якому багато в чому ґрунтується поява хорору, авангардизму, абстракціонізму. Фрейдистські концепції багато в чому вплинули на роботи іменитих режисерів (А. Хічкок, Ф. Фелліні, М. Антоніоні, П. Пазоліні), художників (М. Шагал, П. Пікассо, С. Далі) і письменників (Ф. Кафка, Дж. Джойс, Т. Манн, Г.Г. Маркес).
Роль психоаналізу, розробленого З. Фрейдом, важко переоцінити. Він став революцією для наукової думки того часу, своєрідним “коперниківським переворотом”, що відкрив простір для вивчення поведінки людини. Зараз слово “психоаналіз” міцно закріпилося як термін, що позначає і наукову концепцію, і метод дослідження, і терапію психічних захворювань.
