Про що йдеться? Періоди розвитку людини пов’язані з її віком. Він оцінюється з різних точок зору – хронологічної, біологічної, соціальної, психологічної. Кожен період має всебічний вплив на формування особистості.
Чому важливо? Для всіх періодів характерні свої особливості. Відповідно, важливо їх враховувати, щоб визначити, чи відбувається розвиток людини в межах норми. Розповімо про специфіку кожного періоду та чинники, які впливають на них.
Особливості періодів розвитку людини
Життя кожного з нас розділене на різні за якістю відрізки часу, які визначаються як вік. Багато трактувань цього поняття є в психології. Але здебільшого вони вважають віком обмежений часовими рамками конкретний і цілісний щабель духовного розвитку особистості з комплексом логічних змін у фізіології та психіці, які не залежать від особистих якостей людини.
Сьогодні існує чотири види вікових груп:
- Хронологічний (паспортний) – час, що минув від народження індивідуума і до сьогоднішнього дня.
- Біологічний – показує рівень формування і росту організму, вимірюваний за ступенем розвитку нервової системи (з’ясовується у лікаря).
- Соціальний – відображає функції і ролі людини в соціумі, все те, що вона здатна виконувати (з’ясовується за діяльністю індивідуума);
- Психологічний – ступінь розвитку психіки (показує діагностика).
Загалом вік – це сукупність зросту, психофізіологічних показників, соматичного статусу і психічного дозрівання, які пов’язані із суспільно-економічним, соціальним і культурним розвитком людей у певних історичних умовах.
Людська психіка зазвичай постійно розвивається протягом усього життя. Усі ці зміни ясно видно, якщо порівняти дитину, підлітка, дорослого і старого.
Характерні риси фізичного дозрівання різні. Їх визначає генотип (генна схильність) і зовнішнє середовище, а у випадку людини – фенотип (сукупність ознак у певні періоди розвитку людини). Під час дорослішання вплив спадковості скорочується, і основну роль відіграють індивідуальні риси, набуті за цей час.
Що стосується підлітків і дітей, то їхній фізичний прогрес пов’язаний зі зростанням. Усі їхні віки (дитинство, дитинство, підлітковість, юнацтво) мають специфічні ознаки зростання конкретних частин тіла. З кожним періодом дорослішання дитячий організм набуває характерних рис, властивих лише цьому відрізку часу.
Мобілізація вікових рамок означає, що на хронологію і зміст віку впливають соціально-історичні обставини. Людське суспільство зазвичай формує вік з урахуванням соціального запиту.
Приміром, молоді дівчата досить часто чують повчання жінок: “У твої роки я дітей народжувала, а ти ще не заміжня”. Це свідчить про те, що в ті роки в суспільстві за замовчуванням було прийнято зіграти весілля років у 18-20 і народити чоловікові спадкоємців. Зараз у соціуму дещо інші вимоги, і цей вік призначений для навчання. У цьому й полягає мобілізація вікових меж.
Свого часу психолог Данило Ельконін довів, що дитяча епоха – історичне явище. Її тривалість і зміст змінюється зі століття в століття: дитинство поступово подовжується, а психіка дитини розвивається активніше і раніше. Так, у первісному суспільстві дитячість була недовгою. Цей період збільшився в Середньовіччі, а зараз він розтягнувся ще більше.
Як бачите, специфіку і тривалість дитячого віку диктує рівень життя і культури суспільства, що склалося на той час. Тепер зрозуміло, що в стародавньому світі малюки дорослішали раніше, щоб мати свій шанс на виживання в диких умовах природи. У сучасному світі це вже неактуально.
Вікові періоди розвитку людини
Поки що немає загальної класифікації цих понять, у різні роки вона встановлювалася по-своєму. Періоди розвитку людини визначали з посиланням на той вік, у якому відзначалися найважливіші перетворення організму.
Вікові стадії життя індивідуума визначають як відрізки часу між основними “точками”.
Хронологічний (паспортний) вік часто відрізняється від біологічного. Але саме останній відображає потенціал тієї чи іншої людини – якість виконуваних нею дій, витривалість до навантажень тощо. Біологічно людина може розвиватися швидше за свої роки, а може й не встигати за паспортними даними.
Розглянемо, як класифікуються життєві цикли, засновані на віковій фізіології людського організму.
Діти
Для малюка процес народження пов’язаний зі стресом і величезною кризою, коли звичні йому внутрішньоутробні умови змінюються на зовнішній дискомфорт. Немовля міцно пов’язане з матір’ю і за допомогою неї воно пізнає світ. А після пристосовується до дійсності. Особистість новонародженого формується окремо від свідомості під впливом закладеної в ньому генетичної програми.
У цей час створюються перші соціальні навички: зв’язок з оточуючими, усмішка, впізнавання близьких, сміх. Головну роль все ще відіграє мама, натомість малюк уже не проти почуватися окремою істотою.
Цьому віку притаманне духовне відокремлення від матері та пізнавання власного я. До трьох років відбувається криза розвитку, спричинена прагненням висловити незалежність від дорослих. З’являються капризи, незгода, невиконання прохань. Малюк уже усвідомлює, що йому потрібно, і чинить так, як хоче він. Розвиваються вміння спілкуватися – говорити за обмеженого запасу слів і контактувати з однолітками. Діти освоюють світ уже без мами, використовуючи для цього гру.
У цей час дитина поступово інтегрується в соціум, звикає до правил і норм, розуміє, що дозволено, а що заборонено. Настав етап активного спілкування з дітьми, коли батьки відходять на другий план, проте зберігають свій авторитет. Прокидається прагнення до знань, зростає обсяг словникового запасу. Світ пізнається через допитливість і нескінченні запитання, які потребують відповідей.
У ці періоди розвитку особистості людини основний фактор – це школа. У дитини починають напрацьовуватися такі якості, як логічне мислення, самоконтроль, моральні принципи та дисципліна. Вона пізнає моральні закони і створює свою позицію щодо них. Великий авторитет у школярів має перший педагог.
Підлітки
Дуже складний період у житті. Організм серйозно перебудовується в гормональному плані, і це позначається на поведінці, самооцінці, стосунках з однолітками, батьками та вчителями. Основний конфлікт трапляється під час зовнішніх змін і появи вторинних ознак статі. Підліток розуміє, що він дорослий, проте в суспільстві ще вважається дитиною.
Молодь
На зміну бурхливим емоціям потроху приходить віра в себе, розуміння важливості власних думок та інтересів. Складається картина світосприйняття, основні принципи моралі та духовні цінності. Молоді люди підходять до вибору шляху подальшого розвитку та самоідентифікуються в суспільстві. У цей час приходить перше кохання і виникають стосунки, пізніше з’являється вже дозріла закоханість, сильніші почуття.
Дорослі
Починається етап найвищої ефективності. У ці періоди розвитку організму припадає розквіт фізіології, інтелекту та емоцій людини. Усі її помисли і дії націлені на досягнення успіху в професійній сфері та побудову сім’ї.
Такі люди здебільшого мають сім’ї, дітей і постійні доходи. Але в них уже намітилися легкі ознаки старіння, зменшився фізичний ентузіазм і сексуальна активність. Поступово насувається криза середнього віку. Вона більшою чи меншою мірою захоплює всіх, незважаючи на багатство, внутрішню рівновагу, суспільне становище.
У цьому віці люди переоцінюють цінності – прожите життя і власні досягнення. У багатьох з’являється бажання радикально змінити свій життєвий уклад. Ускладнюються і соціальні зв’язки, і стосунки з близькими. Діти підростають і переходять у статус молоді, батьки старіють або помирають. Хвилювання, пов’язані з цим, звісно, залишають слід на стані психіки.
Пройшовши один із кризових етапів свого життя, люди стають спокійнішими та гармонійнішими, впевненішими у своїх силах. Приходить розуміння того, що основне життя майже прожите, і зростає його цінність.
Люди похилого віку
Так чи інакше, але в цьому віці майже в усіх трапляються проблеми зі здоров’ям. Починають турбувати хронічні патології, що супроводжуються загальною слабкістю і зниженням якості життя. Водночас бажання брати участь у житті суспільства і комунікувати з людьми не слабшає, навіть навпаки – пенсіонери стають активнішими. Вони згодні продовжувати працювати, намагаються допомогти своїй родині.
Люди похилого віку
Сфера інтересів і впливу в цьому життєвому періоді обмежена фізичним здоров’ям, турботою про онуків і увагою до дітей. Змінюється характер: людина стає егоїстичною і певною мірою інфантильною (впадає в дитинство). Усе це відбувається на тлі тривожно-депресивного синдрому, супроводжується безсонням і страхом смерті – танатофо́бією.
Довгожителі
Спостерігається фізична слабкість, несамостійність, залежність від стороннього догляду. Люди потребують допомоги близьких. Хвилювання і думки про швидкий відхід в інший світ заглушають усвідомлення невідворотності.
Періоди розвитку людини в науці та філософії
У різний час філософи і вчені різних країн знайшли свої критерії для поділу життя на етапи. Китайці, наприклад, визначили сім життєвих щаблів. Так, вік 60-70 років у них вважається бажаним, коли в людини розвиваються і мудрість, і духовність.
Пізніше Гіппократ розробив засадничу теорію періодизації життя людей – десять етапів, починаючи від самого народження, кожен з яких триває по сім років.
Давньогрецький філософ Піфагор пов’язав періоди розвитку людини з порами року таким чином:
- Весна – початок і розквіт життя (з народження до 20 років).
- Літо – бурхлива молодість (20-40 років).
- Осінь – процвітання, підйом (40-60 років).
- Зима – в’янення, загасання (60-80 років).
На думку Піфагора, життєвий період і його властивості побудовані на ідеї постійного повернення. Життя вічне і змінюється за сезонами, а людина, як частина природи, живе згідно з її правилами.
У Німеччині була своя концепція вікових періодів, створена вченим-психоаналітиком Еріксоном. Він виклав її в табличному варіанті, де дані розподіляються згідно з показниками:
- Вікова стадія, її назва.
- Вік – рамки періоду, протягом якого проходить весь етап.
- Група, що визначає рівень розвитку (соціальне замовлення) за цей час і максимально наближена за соціальною значущістю для індивідуума в той період.
- Мета розвитку – ключове питання, яке має бути вирішене людьми в конкретній фазі.
- Соціальне середовище, що впливає на розвиток особистісних якостей.
- Підсумок – сформовані переваги та недоліки особистості (чесноти). Результат залежить від опрацювання мети.
Результати виконання завдання в кожному віці не вимагають набуття негативних чи позитивних рис характеру. Тому у викладенні своєї теорії вчений наголосив, що потрібно максимально дистанціюватися від оцінки досягнутих ефектів.
Мається на увазі формування індивідуальних якостей, які допоможуть людині у розв’язанні наступних завдань (за вдалого опрацювання – сильні риси) або, навпаки, перешкоджатимуть (слабкі сторони характеру). Це не говорить про те, що в майбутньому на становленні індивідуума треба ставити хрест. Тут ідеться про зайві труднощі надалі.
