Як ставитися до всього простіше і спокійніше, адже всім знайомі такі ситуації: “вся команда била головного демона і тут… заглючила мишка. Програли. Об стіну її, зрадницю!”, “коханий не відповів на другий дзвінок поспіль. Знову невідомо чим займається на роботі своїй дурнуватій. До біса і його, і подарунки його, і айфон цей десятий! Ой, розбився… І коханий дзвонить…” і т.п. і т.д.
Бути королевою/королем драми – це красиво. Граціозно розкидати техніку і посуд, ефектно грюкати дверима, ганяти на швидкості, кричати про найкращі роки, врешті-решт. Волосся за вітром, обличчя цеглинкою і на захід сонця… А винні нехай наздоганяють, вибачаються, благають. У серіалах усе так і працює, між іншим.
Ось тільки в реальному житті з’являються нюанси. Новий айфон, головний за реквізитом, одразу не видає, коло спілкування поступово звужується, та й останній друг уже схожий на Ді Капріо у фільмі “Той, хто вижив”.
Може, варто зменшити оберти? Розберіться, як ставитися до всього простіше і спокійніше. А головне – навіщо це потрібно. Може, хоча б фамільний бабусин сервіз уціліє, коли син наступного разу принесе двійку або сигарети.
Спокій, тільки спокій
Емоційний баланс – штука вкрай корисна. Трепетно охороняти власну незворушність потрібно хоча б тому, що вона:
Які, гади, самовідновлюватися так і не навчилися. Еволюції на них немає!
Спокійні люди витрачають менше. Айфони вони не б’ють, тарілки теж – уже мінус одна стаття витрат.
А якщо подивитися на життя ще простіше, з’ясовуються дивовижні речі.
Виявляється, в тренажерку можна носити не “супер зручні і мега конгруентні легінси” зі спортшопу, а звичайні лосини з секонду. Яка, вибачте, різниця в чому потіти?
Дітям нарешті дозволять скрізь лазити, без традиційного “Не сиди в піску, побережи сукню”. А батьки, побачивши на що перетворився зранку ще пристойний костюм, не зомліють. “Та ну, копійки ж коштувало, зате син на найвищу гілку зміг залізти!”.
Люди, які не впадають в істерику через дрібниці, викликають повагу. А їхнього гніву бояться більше, ніж підвищення цін. Кожен інтуїтивно розуміє: щоб тримати себе в руках під час розбрату, потрібні внутрішні ресурси, і чималі. І ніхто не хоче обрушити ці сили на себе.
Не важливо, як у Вас проходить стрес: через крик чи нервове мовчання в куточку. Організм відчуває, що з вами не все гаразд і дає команду наднирковим залозам: “Орати! Ми в небезпеці”.
І обидва наднирники починають працювати: в ударному режимі вони виробляють адреналін, норадреналін, кортизол. На це йде вся енергія. Помічали, як після великої сварки або термінової роботи хочеться полежати, відпочити? Організм відновлюється після інтенсивних навантажень на нервову систему.
Якщо подібні перевантаження трапляються занадто часто, хвороби неминучі. Надмірно емоційні люди часто страждають від гіпертонії. А ті, хто звик усе тримати в собі, в якийсь момент потрапляють у стаціонар з інфарктом або неврозом.
Хочете і в 70 стрибати на рок-концертах чи викладати вищу математику? Перспектива годинами сидіти на лавочці біля будинку не особливо приваблює? Тоді без спокою не обійтися. Будемо робити зі звичайних нервових волокон залізобетонні.
Як увімкнути режим “спокій і умиротворення”? 6 секретних основ.
Ви були в тренажерному залі? Там одразу пояснюють: не можна “схуднути” тільки живіт. Треба працювати з усіма групами м’язів, тоді й кубики преса з’являться. З умиротворенням така сама ситуація – працювати доведеться по всіх фронтах:
1. Здоров’я.
Дуже складно залишатися непохитним, якщо щось десь наполегливо болить. Та й переживання про можливу хворобу теж отруюють існування. У здоровому тілі й дух нормальний, це ще древні здогадалися.
З чого почати? Спати 7-8 годин на добу, пити 2-3 літри води на день, збалансовано харчуватися. Не потрібно одразу кидатися в дієтичний вир. Досить згадати про каші, рибу й овочі, а булки з цукерками злегка урізати.
2. Мислення.
Працювати з головою найскладніше. Багатьом для цього потрібна допомога психолога. Щоб впровадити в життя нові установки, треба визнати, що наявні працюють не так, як хотілося. Зустрітися з власною неідеальністю – те ще випробування.
Зважилися на зміни в автономному режимі? Допоможуть блоги психологів. На своїх сторінках професійні душезнавці часто відповідають на запитання. Це допоможе намітити план дій.
Книги теж працюють. Щоб налаштуватися на спокій і почати цінувати невеликі перемоги, можна почитати такі твори:
- Генрі Торо “Волден або життя в лісі”;
- Оуен Окейн “Десять хвилин до дзену”;
- Рональд Швеппе “Уміння відпускати”;
- Люсі Ірвінг “Дихай. Як приручити демонів”;
- Редактори журналу Breathe “Дихай. Практики щастя”;
- Франсеск Міральєс “Ікігай”;
- Майк Вікінг “Маленька книга хюгге”.
3. Правильний спорт.
Наша мета – спокій і умиротворення. Далі треба думати і пробувати. Одним допоможе йога, медитації, біг і цигун.
Іншим треба зігнати свою злість і шквал енергії, щоб не зриватися на близьких. З таким запитом – на будь-які єдиноборства, енергійні танці, аеробіку, командні види спорту.
4. Тренування.
Спокій доведеться “качати” як біцепси. Згадайте ті ситуації чи теми, які тривожать найбільше. Треба відстежити, що викликає потік переживань і якось змінити звичну поведінку. Перші багато разів це буде через силу, але з часом увійде у звичку.
Наприклад:
Неймовірно дратують дитячі істерики. Начебто не хочеться перетворюватися на чудовисько, що кричить. Але ось один каприз, ось інший, ось “я просто зроблю голос суворішим” … А через п’ять хвилин виявляєш себе таким, що кричить на три сусідні мікрорайони.
Варіанти самодопомоги:
Можна носити на руці канцелярську гумку, щоб у разі “закипання” клацнути себе по руці. Боляче, неприємно, протвережує моментально.
Можна змінити посил крику і кричати не на дитину, а разом із нею. “Поводься нормально! Скільки можна! Сил на тебе немає” міняємо на “А давай, хто голосніше? Я теж так можу! Аааа!”.
Можна навчити дитину говорити стоп-слово. Син чи донька бачить, що ви переступаєте межу? Нехай голосно скажуть: “Ящірка” або “Тригліцериди”. Абсурдність того, що відбувається, допоможе поглянути на ситуацію інакше. Ось навчіть дитя фрази: “А Фрейд би плакав”. Після такого і оточуючі будуть у захваті, і лаятися – не комільфо.
5. Менше критики.
Щоб спокійно ставитися до недоліків інших, потрібно дозволити промахи і неідеальність самому собі. Внутрішній діалог треба будувати так, ніби ви розмовляєте з найулюбленішою людиною.
Щось пішло не так? Ніякого самобичування. “Сам/(-а) винна!”, “А в Кості/Маші такого точно не трапляється”, “От ідіот/(-ка)!” – усі ці внутрішні звинувачення не потрібні. Говоримо собі: “Так буває. Усі помиляються. Це можна виправити, світ точно не завалиться зараз. Спробую знову”.
Поставте собі запитання: “А чи буде це важливо через десять років?”. Найімовірніше, виявиться, що проблема менш масштабна, ніж здавалося на перший погляд.
6. Баланс радощів.
Випромінювати у світ можна тільки те, що є в собі. Не можна нагодувати голодного, маючи на кухні порожній холодильник. Хочете “годувати” позитивом близьких? Спочатку добряче почастуйте себе.
Скрупульозно виділяйте на себе час, гроші, ресурси. Водіть себе в кафе, дозволяйте собі спонтанні покупки, наповнюйте свій день тим, що ви любите. Що робить вас щасливим? Складіть список: від чашки кави в тиші до купівлі квартири. І регулярно робіть щось із переліку.
Робота, навчання, сім’я – це прекрасно. Але ви – теж важлива людина. Слідкуйте за своїм емоційним станом. Відчуваєте, що якось сумно? Терміново радуйте себе. А щаслива людина ощасливить оточуючих за інерцією, машинально.
Тривога зашкалює! Що робити?! Радикальне рішення
Буває так, що всі ці способи не спрацьовують. Ти рахуєш до десяти, намагаєшся заспокоїтися, багато гуляєш і щосили повторюєш собі: “Усе гаразд, усе добре”. Але зсередини все одно гризе тривога. Занепокоєння заважає зосередитися, продуктивно працювати і нормально жити.
У цьому разі корисно пройти діагностику. Для початку підійдуть онлайн-опитувальники:
- шкала тривоги Шихана;
- госпітальна шкала тривоги і депресії;
- шкала депресії Бека;
- шкала депресії Гамільтона.
З роздрукованими результатами цих тестів треба піти до психолога або психіатра. Обираючи між цими двома фахівцями, не потрібно орієнтуватися на назви. Психолог – це не означає “легко”, психіатр – це не означає “для психів”. Приставка “психо-” перекладається як “душа”, і обидва фахівці з нею працюють.
Психологи, лікарі душ
Часто достатньо однієї консультації психіатра. Він пропонує загальний план відновлення. А регулярно зустрічатися доведеться вже з психологом або психотерапевтом. Саме в їхніх кабінетах відбуваються всі ці довгі бесіди про сенс життя, дитячі травми, батьків тощо.
Головне, що треба знати перед першим візитом: уся інформація, отримана від вас, суворо конфіденційна. Розголошувати особисті дані забороняє не тільки професійна етика, а й закон.
Жити як у серіалах, танцюючи на лезі ножа, занадто енерговитратно. Є маса речей, які не варті занепокоєння. Не переживайте через дрібниці. Злість на розкидані шкарпетки і безпідставна тривога – не те, на що потрібно витратити життя.
Зберігайте спокій і нервові клітини. Можливо, енергії, що вивільнилася, вистачить на Нобелівську премію, дисертацію або перемогу в марафоні, адже Ви тепер знаєте, як ставитися до всього простіше і спокійніше.
